Оркестр замовк, музиканти лишились на своїх місцях. Сидячи за роялем, Славка розмовляв з контрабасистом, літньою людиною в сіро-голубому костюмі з метеликом.
Потім на естраду вийшли чечітники в чорних фраках, білих манишках, чорних циліндрах і чорних лакованих черевиках. Оркестр гримнув бравурну мелодію, чечітники вибивали чечітку, фалди їхніх фраків метлялися, вони хвацько виторохкували черевиками і співали куплети…
Безглузді куплети про червінці, про те, що саме можна дістати за червінці, ідіотський гімн червінцю. Ніхто не звертає на чечітників уваги, хоч вони щосили старалися, шкода їх, і Славку шкода, і решту музикантів, змушених розважати цей набрід.
Чечітники залишили естраду. Музиканти підвелися зі своїх місць, спустилися в кімнату за естрадою…
— Мені ще відділення грати, — попередив Славка.
— Почекаю, — відповів Миша.
Він стояв біля завіси й дивився в зал.
— Ну й пики!
— Ці пики дають привід для певних роздумів, — сказав Славка.
— Яких саме?
— Чи могли ми з тобою два роки тому думати, що буде все це?.. Нові хазяї життя.
— Точніше, хазяї своїх грошей.
— Та ще яких грошей! Зараз я тобі покажу декого з представників сучасного капіталу. Тільки не дуже витріщайся на них і не тикай пальцем.
— Постараюся, — розсміявся Миша.
— Праворуч, за другим столиком, обличчям до нас, бачиш: приземкуватий череванчик з пишною чуприною?
— Бачу.
— Цей череванчик коштує сорок тисяч.
— Як в Америці, — усміхнувся Миша. — Містер Сміт коштує сорок мільйонів доларів.
— Атож. Череванчик заробляє сорок тисяч за рік, а він усього-на-всього представник Харківського державного кондитерського тресту. Зваж, державного! Хіба в нас так багато кондитерських виробів? Їх не купують? Ні, їх купують, хапають і без цього прищика. Та цей прищик одержує десять відсотків за реалізацію — це якраз сорок тисяч — і ділиться з начальством.