— Не знаю… Якщо не буде зігранки.

— Не приїдеш — проведе Яшка Полонський, — підсумував Миша, — а приїдеш, я особисто буду радий і чекатиму тебе. Постарайся, будь ласка.

Вони підійшли до будинку. На воротах стояв Вітька Буров.

— Привіт!

— Привіт! — відповів Славка.

— Здоров будь! — сказав Миша.

Вітька обернувся до Славки.

— Іди додому, Славку, лягай спати.

— Ти мене відправляєш спати? Може, ще в ліжко покладеш?

— По-доброму кажу: йди собі геть! Нам з ним, — Вітька кивнув на Мишу, — побесідувати треба.

Миша посміхнувся:

— Славка нам не завадить. Славку, скажи, заважатимеш? Дуже тебе прошу. Не втручайся в нашу інтимну розмову. Що, Вітьку, ти мені хочеш сказати?

— Ще раз полізеш не в свою справу — шкодуватимеш! Арци — і в воду кінці!

— І цей грубіян носить ім'я великого письменника! — Миша глузливо похитав головою. — До речі, Вітьку, чому тебе називають Альфонсом Доде? Ти його читав коли-небудь?

Вітька підніс кулак:

— Оце бачив?

Славка намагався стати між ними.

— Облиште, хлопці, припиніть!

— Відійди! А то й тебе вгрію! — закричав Вітька.

— Ти ж обіцяв не втручатися, — Миша відсторонив Славку. — Дай нам спокійно побесідувати. Отож, Вітеньку, візьми до уваги: Альфонс Доде був великий французький письменник. А французи, між іншим, вирізняються ввічливістю.

Вітька підніс до його носа кулак:

— Я тобі покажу ввічливість!

Миша був комсомольський активіст, та він був арбатський, зростав у цьому будинку, знав закони й повадки вулиці. Він схопив Вітьчину руку й вивернув її. Вітька висмикнув руку й кинувся на Мишу. Відповіддю йому були підніжка й цілком кваліфікований удар у підборіддя.

Вітька гепнувся.

— Знову дістанеш!

Вітька не прислухався до цього попередження, підвівся, знову кинувся на Мишу, але між ними вже стояв Славка.