— Хлопці, припиніть зараз же!
Славчине втручання навряд чи подіяло на Вітьку. Але з-за рогу з'явився Валентин Валентинович Навроцький.
— Добрий вечір!
На лаві все ще темніла постать Шаринця.
— У вас знову серйозна розмова! — посміхнувся Навроцький.
— Нічого особливого, — сухо відказав Миша. — Ходімо, Славку!
— На добраніч! — сказав Навроцький.
— Поки що, — відповів Миша, не обертаючись.
Обернувся ввічливий Славка:
— До побачення!
Навроцький провів їх задумливим поглядом, потім спитав Вітьку:
— Усе ще не ладите?
— А тобі яке діло?
— Як грубо, як грубо, — поморщився Навроцький. — Тож слухай, Вітюню: розмовлятимеш так зі мною, зроблю з тебе бефстроганов, затямив?
Це говорив не лощений ділок, а якась зовсім інша людина…
Його чув і Шаринець. Валентин Валентинович Навроцький вимовив свою погрозу досить голосно.
8
У фабричному клубі повно людей, за лаштунками чулася метушня — учасники готувалися до виступу. Незабаром початок, а Славка не прийшов — Миша відзначив це з прикрістю. А Вітька Буров прийшов, Миша відзначив і це… Прийшов, звісно, аби поскандалити, аби зіпсувати вечір.
Завіса розсунулася. Яшка Полонський заграв на роялі марш живої газети — химерна мішанка революційних пісень, вальсів, старовинних романсів і опереточних мелодій.
Під звуки цієї своєрідної, але досить гучної музики стрій живої газети — хлопчики й дівчатка (сорочки й кофточки білі, брюки й спідниці чорні) промарширував по сцені, декламуючи вступ: