— Це ти про мене, чи що? — ошкірився Вітька Буров.

— Атож, про тебе. Ти чорно лаєшся. Нецензурні слова говориш.

«Молодець, сміливий хлопчак», — подумав Миша про Сашу Панкратова.

— А ти чув? Чув, як я чорно лаявся? — запитав Вітька.

— Чув, — рішуче відповів Саша.

— Як? Повтори!

— Сам знаєш як. Я тобі наодинці повторю.

— І я чув… І я! — закричали хлопці в залі.

— А ви не слухайте! — огризнувся Вітька.

Зіна Круглова сказала:

— Мало того, що Буров хуліганить сам, він утягує в хуліганство малечу.

— Судити показовим судом! — оголосив Генка.

— А право маєш? — визивно запитав Вітька.

— Маємо. Школа відповідає за наш дім.

— Ой, злякався, — посміхнувся Вітька, вдоволений тим, що опинився в центрі уваги. — А коли ж судитимете?

— Повідомимо, не забудемо, — пообіцяв Миша, — не турбуйся, якось упораємося з тобою. Запам'ятай про всякий випадок. Отже, пропозиції?

— Повести рішучу боротьбу з міщанством, вульгаризмом і обивательщиною, — запропонував Генка.

— Загально. Давай конкретніше! — заперечив Миша.

— Заборонити галстуки, банти, ажурні панчохи, духи.

— А одеколон? — запитав Яша.

— Теж.

— Одеколон не розкіш, а гігієна! — вигукнув хтось із залу.

— Це гасло видумали перукарі-приватники, — відпарирував Генка.

— Хто за пропозицію Генки? — Запитав Миша.

Руку підніс один Генка.

— Які ще пропозиції?

— Заборонити танцюльки! — оголосив Генка.

— У мене інша пропозиція, — сказала Зіна Круглова. — Танці дозволити, крім фокстроту й чарльстону.

— Це чому?

— У фокстроті притискуються.

— А ти не притискуйся.

— Це буржуазний танець, — наполягала Зіна, — і ніхто не вміє по-справжньому його танцювати, виходить саме кривляння й вихляння.