Диспут тільки звеличив Вітьку Бурова у його власній уяві: він став на ньому центральною постаттю. Він і йшов у клуб, розраховуючи, що про нього заговорять, а як ні, то він утне таке, щоб заговорили.

У своїй звичайній розслабленій позі Вітька сидів у дворі, на порожньому дерев'яному ящику позаду першого корпусу, у вузькому проході між стіною будинку і огорожею. Поряд на асфальті сиділи Шнира, Фургон і Білка. Біля рогу, на варті, стояв Паштет. Був ранок, не зовсім ранній, десь о дев'ятій. Неділя.

Паштет махнув рукою — все гаразд.

Вітька неквапом підвівся, потягнувся, навіть позіхнув, підняв Білку, вона стала йому на плечі й просковзнула в кватирку.

Вітька опустився на ящик, прибрав звичну позу, Шнира й Фургон не зробили жодного руху, Паштет чатував на посту. Все зроблено блискавично, ніхто не помітив — задній тупик двора, по ньому не ходять, задня стіна будинку — ні дверей, ні під'їздів, попереду — глуха цегляна стіна.

Білка опинилася в порожньому фойє кінотеатру «Арбатський Арс».

На стінах висіли афіші, реклами, фотографії з кінофільмів.

Коло стіни височіла буфетна стойка під круглим склом. Білка відсунула дверці. Скрип не збентежив її: кінотеатр замкнено ззовні. Перевірено.

Вона зняла з прилавка п'ять пляшок лимонаду, тістечка, цукерки, бутерброди, склала в мішок, повернулася до вікна, шкрябнула об шибку.

Вітька знову так само неквапом підвівся, простягнув руку, взяв мішок, допоміг Білці вилізти з вікна. Білка схопила мішок і зникла з ним у під'їзді чорного ходу.

Хлопці обійшли корпус, опинилися на передньому дворі, де грали дітлахи, і підійшли до пожежної драбини.